Роботи Людмили Смолякової є в дипломатiв i почесних гостей України, вони представляли iсторiю нашого народу на «Експо – 2005» у Японiї та iнших найпрестижнiших форумах, здобули диплом «Найкращий товар року» на виставцi «Український сувенiр – 2005». I лише нещодавно авторка стала членом спiлки народних майстрiв України. Бо не регалiям вiддає перевагу, а спiлкуванню iз глиною. Ми розмовляли у її невеличкiй квартирi-майстернi на Печерську, «заселенiй» таємничими предметами й iстотами iз теплого, живого i вiчного матерiалу.

— Панi Людмило, давно цим займаєтеся?

— Шiсть рокiв. Узагалi я iнженер, працювала за спецiальнiстю в столичному Будинку кiно. Захопилася дачею, вирощувала овочi-фрукти... А дачний сусiда якось сказав — мовляв, не тим ви займаєтесь. I запросив до студiї реконструкцiї трипiльської керамiки при товариствi «Коло-Ра». Було нiяково — там самi дiти, а менi майже п’ятдесят... Подивилась, узяла трохи глини i поїхала на ту ж таки дачу, де злiпила першi свої горщики.

— А чому таке дивне хобi переросло у професiю?

— Сподобалися трипiльськi речi! Захотiлося мати їх у себе, тримати в руках, погладжувати... Запитала в кiлькох сувенiрних кiосках — там на мене подивилися великими очима. I я вирiшила зробити сама.

— Що ж привабило?

— Гармонiя! Вона вiдчувається просто через руки. Краса у простотi. I в нашiй землi лежить отака розкiш!

А згодом я вже сама викладала дiтям у студiї. Вивчала трипiльську культуру, їздила на розкопки, влаштовувала виставки. Паралельно вступила до технiкуму за туристичною спецiальнiстю.

— Мужнiй крок!

— Хотiла розповiсти людям про Трипiлля й вирiшила, що туризм допоможе. Iсторiя, теорiя мало дає для популяризацiї. Науковi викладки часто виявляються складними i нудними, музейнi експозицiї не завжди показують багатовимiрнiсть...

А на перетинi туризму та керамiки — звiсно, сувенiри. Тепер ми залучили i ткацтво, i дитячу iграшку, запропонували упаковки хлiбовиробiв iз трипiльською символiкою, розробляємо iнтер’єри...

Ентузiастам завжди велося дуже важко: нi фiнансування, нi розумiння з боку держави та загалу. Менi вже не хочеться когось у чомусь переконувати — прагну просто жити Трипiллям, вiдтворювати генiальне надбання предкiв. Тiльки-но ознайомившись iз цiєю культурою, я вже прагнула вводити її в життя. Для цього досить глини, рук i бажання.

— Розумiю, як можна вiдтворити керамiку, пiч, моделi будинкiв. Але костюми, зачiски, ще й трипiльське письмо!

— Джерелом усього цього є та ж керамiка. Погляньте (показує статуетку) — хiба не зачiска, не костюм? Звичайно, щось додумуємо — i стародавнi реалiї оживають. Археологи знаходять у трипiльських горщиках зернята i залишки їжi, за якими вiдтворюємо трипiльський хлiб. Правда, що то було, буханець чи каша, точно не знаємо, але воно з такого ж проса i пшеницi! А трипiльськi знаки... Читати їх я можу навчити вас за годину — вони зрозумiлi носiєвi будь-якої мови. Дивiться (бере горщик iз малюнком): земля, небо, парость, дощ, а вiд землi до неба нiби драбинка. Що це? Сходження людського духу!

— Але маємо справу iз сувенiрами. Чи не загрожують вони нiвелюванням унiкальної культури, ширпотребом?

— До ширпотребу ще не дiйшло — це наступний етап. Хоча вiд того, що єгиптяни виготовляють свої пiрамiди з пластмаси i продають їх, цi споруди аж нiяк не меншають... Сучаснi араби — зовсiм не спадкоємцi цивiлiзацiї фараонiв, а якi дивiденди мають вiд її спадщини! Натомiсть українцi є прямими нащадками трипiльцiв. Це раз. Два — пiрамiди будувалися рабами, наша ж керамiка творилася вiльними, глибоко духовними людьми. Три — шкодить культурi те, що про неї не знають.

Мої трипiльськi сувенiри вiд оригiналiв вiдрiзняються хiба що часом створення. Iнколи замовники кажуть: «Не треба, як у трипiльцiв, зробiть за мотивами». Але менi це не цiкаво. Хоча як би було добре, коли б трипiльськi iдеї проявлялися в модельному бiзнесi, перукарствi, бiжутерiї, татуажi... Ось мiй знайомий ювелiр створив чудовi кулони з коштовного металу — повернув стиль предкiв нащадкам.

Я ж мрiю вiдтворити все аж до структури глини, вивчити «абетку», осягнути спосiб життя i духовнi багатства трипiльцiв. Стiльки дивовиж! Ось глечик. Погляньте, вiн не падає i нiчого не розхлюпує (штовхає посудину-неваляшку). Я не розгадала його секрету за допомогою вимiрiв — вiдтворюю iнтуїтивно, самими руками. Ось чарочка у формi жiночої фiгури — дивлячись на неї, розумiєш походження слова — «чари», «чарувати»...

— А яке з пояснень загадкової посудини-бiнокля вам особисто до вподоби?

— Символ чоловiчого та жiночого начал, шлюбу. Цим поняттям присвячено багато «парних» трипiльських виробiв.

— Що це у вас за скриня? Дерев’яна — явно не Трипiлля.

— Трипiлля! Скринi сто п’ятнадцять рокiв. I на нiй тi самi знаки, що на тисячолiтнiх глечиках! Це вiдповiдь тим, хто стверджує, що трипiльська культура зникла назавжди. Вона живе у вишивках, писанках…

— Що ж таке ваша керамiка — мистецтво чи копiювання?

— Вважаю це високим мистецтвом. (Усмiхається). Кажу про оригiнали. А свої роботи називаю реконструкцiями. Звiсно, i творчiсть присутня. Наприклад, доводиться вiдтворювати частково знищенi речi. Та й взагалi без художнього вiдчуття не обiйтися.

— Чи бачили ви щось подiбне до пам’яток Трипiлля по свiтах?

— Справдi, є дуже дивнi речi. Наприклад, у Тунiсi люди досi живуть у дво- i триповерхових глиняних будинках — геть-чисто трипiльських. У Еквадорi збереглася знакова система одного давнього народу, подiбна до праукраїнської. Багато спiльного з китайською культурою яншао... Великий простiр для дослiджень. I туристи можуть допомогти.

Паралелi пiдсвiдомо знаходять навiть дiти. Нещодавно на виставцi у Москвi одну мою роботу взяв до рук хлопчик. Каже: «Дом — полная чаша». Як у воду глянув — то справдi чаша у формi будинку, символ родинного добробуту!

— Ви одна з подвижникiв «трипiльського руху». Чи вiдчуваєте зараз пiдтримку держави, публiки, преси? Чи бачите результат своєї багаторiчної працi?

— Надихає розумiння з боку простих людей. Та якби нас нарештi пiдтримала держава! Процес набув би цiлеспрямованостi, комплексностi.

— Якi вiдгуки про роботи Смолякової за кордоном? Трипiлля здатне стати туристичним «брендом» України?

— Здатне, я переконана! Iноземцями воно сприймається як неймовiрне вiдкриття: у центрi Європи — пам’ятки маловiдомої, давньої, могутньої культури. А «бренд» — це наша з вами турбота, українцiв. Треба налагодити туристичнi маршрути, експозицiї, зробити вiдомими трипiльськi фестивалi. Тодi й сувенiри матимуть вагу.

А ще потрiбен клуб шанувальникiв Трипiлля, де всi охочi могли б долучитися до його спадщини. Власне, такий осередок уже iснує в оцiй моїй квартирi-майстернi. Можна послухати лекцiю, подивитися, полiпити... Але це лише прототип того, про що мрiю.

ПОБАЧИТИ І ВІДЧУТИ

Реконструкцiї Людмили Смолякової (i не тiльки) до вашої уваги в таких мiсцях (i не тiльки):

• Київський обласний археологiчний музей (с. Трипiлля, Київщина);

• музей «Прадавня Аратта-Україна» (с. Трипiлля);

• сквер у Ржищевi (Київська обл.);

• київськi ресторани «Керама-мама» i «Трипiлля»;

турвиставки, народномистецькi фестивалi, мiжнароднi форуми в Українi та за кордоном;

• у майстернi на Печерську (тел.: (044) 280-4381).