Ще років із тридцять тому неодмінним атрибутом українського сільського весілля була скриня, куди складали одяг, рушники, полотно - увесь посаг молодої. Посаг починали готувати зав­часно невдовзі після народження дочки. Вишивані сорочки, спідниці, керсетки, пояси, рушники, намиста - все це мати спочатку зберігала у своїй скрині. А років з п'ятнадцяти дочці справляли власну. Найчастіше її купували на ярмарку. Ось як описує сучасник купівлю скрині на ярмарку в Катеринославській губернії: „При купівлі скрині головна увага зверталася на те, щоб вона була розписана яскравими фарбами і розмальована кві­тами, як на віку, так і на боках, зокрема, передня стінка... Нарешті, скриня куплена і урочисто перекочується з ярмаркової площі додому. Кож­ний зустрічний, ідучи на ярмарок, обов'язково зупиниться, огляне скриню з усіх боків, похвалить фарби, похвалить чудово розмальовані на ній квіти..." (журнал: „Киевская старина", С. Петер­бург, 1990, ст. 73-75).

Весільна скриня не лише зберігала майно нареченої - вона таїла в собі дівочі мрії про майбутню долю, про заміжжя. Скриня з її змістом символізувала працьовитість молодії та її родини

-      адже більшість речей, які в ній зберігалися, виготовляли власноручно. Про це співається і в піснях:

Скрине ж моя мальована!

Да не рік, не два пряла,

Да не зимоньку ткала,

Да не літо білила,

Весь рід обдарила.

В іншій пісні парубок, захоплюючись дівчиною, порівнює її з панною, на що вона з гідністю відповідає:

А я панна - я господиня,

В мене полотен повная скриня.

Під час весілля, звичайно в неділю по обіді, скриню з усім добром перевозили в дім нареченого. Тоді на неї дивилося все село, підмічаючи та обго­ворюючи її якості. У багатьох районах України відомий був заселий обряд „пересувин" і „викупу" скрині, пов'язаний з перевезенням її в дім свекрухи.

Ой зятю, зятю хороший

Не віддамо скрині без грошей!

Або:

Відчини мати, ліску 

Везем тобі невістку,

З волами, з коровами

Ще й з чорними бровами,

Мальована скриня,

Сама господиня.

Нині вже не виготовляють весільних скринь - їх місце посіли фабричні шафи та чемо­дани. Але у весільному обряді і піснях скриня ще оспівується як символ достатку й працьовитості, поряд з іншими предметами традиційного побуту. Оздобленню скрині надавали неабиякого значення

-   вона була окрасою хати.

Співробітники Музею народної архітектури та побуту України знайшли в різних місцевостях кілька десятків скринь, здебільшого весільних, різної форми та розмірів, прикрашених різьбою, живописом та випалюванням, окованих металом. Час їх виготовлення - середина XIX - початок XX століття. Місцеві ознаки проявляються і в розмі­рах скринь, і в способах їх оформлення, і в гамі кольорів.

Найбільш поширеними в Україні були мальовані скрині. Вони прикрашалися переважно рослинним орнаментом, в основі якого лежать квіти різних форм та розмірів, стилізовані або наближені до натури, червоні та рожеві яблука тощо. Квіти здебільшого в букетах або вазонках, зрідка були розміщені вільно по всій площі. Най­більш старанно розписували передню стінку скрині, потім - бічні, рідше - віко. Іноді передню стінку й віко розділяли на кілька „вікон". Металевими смугами або спеціально намальованими рамками, в яких розміщували окремі букети. Про мальовану скриню в народі казали: „Аж очі вбирає".

Професія скринника передавалася з поко­ління в покоління, що сприяло утворенню стійких традицій, своєрідних місцевих „шкіл" малювання, які взаємно збагачували й доповнювали одна одну. Розписували скрині частіше жінки (дружини або дочки майстрів- скринників). Як і багато інших видів народної художньої творчості, розписи скринь мають імпровізаційний характер: переваж­ну більшість орнаментів малювали експромтом, „з голови" і ніколи точно не повторювали. Починали малювати з найбільших і найяскравіших квітів, які розміщувалися в центрі, а потім малювали дрібні­ші, менш яскраві квіточки й листочки.

(.На Полтавщині мальовані скрині виготов­ляли чи не в кожному повіті. Виготовлення й розпис полтавських скринь описав місцевий дос­лідник Я. Риженко (Рукописні фонди ІМФЕ НАН України ім. М. Рильського, N 1-4/319). Згідно з цим описом, осередками виготовлення скринь були села Вереміївка, Нові і Старі Санжари, Похвища, Грунь та інші. Технологія виготовлення скринь, описана Я. Риженком, в основному, є спільною для всіх центральних областей України. Скрині робили переважно з липи, тополі, берези, вільхи чи верби - з весни і до середини літа, бо після Спасівки вже починалися веілля. За літо один майстер міг зро­бити до 20 скринь. З дощок робили шальовки, скріплювали їх клеєм; оковували бляхою, викорис­товуючи ковальські цвяхи. Потім бляху фарбували в чорний колір і починали розписувати скриню.

Порівнюючи розписи скринь настінними, з малюванням печей тощо, помічаємо таку відмін­ність: скрині, як і інші предмети домашнього вжитку, малювали переважно по темному тлу. Тому на фоні вибілених стін вони, як і образи та картини, виділялися м'якими темними плямами. Крім естетичних, тут, певно, спрацьовували й практичні чинники: якщо стіни та піч перебілюва­лися щороку, то дерево малювалося раз на багато літ. Не випадково карнизи (лиштва), кути та підніжки скрині фарбувалися в темний колір, як і залізне окуття.

У малюванні скринь центральних областей України є багато спільних рис. І це цілком природ­но, якщо врахувати тісні економічні зв'язки між ними. Наприклад, скрині на Чернігівщині робили в Ріпках, Козельці, Ніжині, Глухові та Сосниці. З двох останніх повітів їх вивозили на продаж у Курську губернію. А ніжинські скрині продавалися у великій кількості в Борисполі та Фастові. Як свідчать сучасники, займалися цим ремеслом міщани. Отже, скриню могли купити за десятки, а то й сотні кілометрів від того місця, де її було зроблено.

Полтавські скрині мають форму трапеції з плоским віком. Тому ж у невеликих хатах вони нерідко слугували й за стіл. До речі, на Бойківщині також здавна були поширені столи-скрині.

Відомими осередками виробництва скринь були також Лебедин, Котельва, Нижна Сироватка, Святова та інші. Про скрині Лебедина та його околиць писав С.А. Таранушенко: „Оздоблені скрині, найчастіше вазонами з квітами та буке­тами, перев'язаними бантами - композиціями, поширеними також в місцевих золотарських виро­бах, килимах, вишиванках" (36. „Мистацтвознавсто", І. Харків, 1928-29, с. 9).

Транспортування скринь було одним із складників чумацького промислу. Так, відомо, що із Зміївського, Ізюмського та Охтирського повітів чумаки вивозили (переважно на Дін) дерев'яний посуд, відра, діжки, скрині. Зокрема з Охтирського повіту в 1842 році вивезено 1200 скринь (І.С. Слабєєв. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні. К., 1964, с. 53).

На Слобожанщині, порівняно з полтав­ськими, скрині мають загалом м'якші, стриманіші барви.

Оздоблення скринь на Київщині має багато спільного з полтавським. Значним осеред­ком виробництва скринь у минулому було м. Васильків. Славилися малюванням по дереву також Смілянщина та Чигиринщина.

На півдні України утворилися самобутні осередки народного декоративного розпису, зокре­ма по дереву. Серед них і славнозвісна Петриківка. Дослідниця петриківського розпису Н. Глухенька зазначає, що в минулому столітті тут розписували скрині, барабани віялок, спинки саней, музичні інструменти тощо олійними фарбами або ж яєч­ною (жовтковою) темперою з домішкою оцту. Мотивами такого розпису були пір'ясті листочки (т.зв. „дрібна папороть") та різноманітні барвисті квіти. Найстарший майстер петриківського деко­ративного розпису Тетяна Якимівна Пата ще замо­лоду розписувала скрині та барабани віялок, які робив петриківець X. Глущенко.

На західному Поліссі замість скринь в минулому використовували бодні - циліндричні та еліптичні бочки з вухами і кришкою. їх робили з клепок, переважно соснових, рідше - дубових. Зрідка їх прикрашали випалюванням простих орнаментів. Підперезані темними ліщиновими обручами, бодні позначені своєю суворою простою красою. Вони добре вписуються в інтер'єр давньої поліської хати з її митими стінами, ткацьким верстатом, масивними лавами і таким же простим, невибагливим посудом, створюючи разом з ними своєрідний суворий ансамбль. Поряд із боднями з тією ж метою використовували й довбані кайдуби. Мабуть, саме так зберігали своє майно наші далекі предки. Не підлягає сумніву, що бодня передувала скрині, принаймі, на Поліссі. З кінця XIX століття її поступово витісняє куфр - саркофагоподібна скриня з опуклим вікном, значно більших розмірів, відома і в сусідній Білорусії, Польщі. Спочатку куфри нічим не прикрашалися, а пізніше, вже в нинішньому столітті, їх стали покривати фарбою (зеленою або коричневою), часом наносячи при цьому малюнок технікою фляндрування (розчісування) - простий смугастий орнамент.

У південних районах Полісся побутували також скрині, оковані металем. Як і фарбовані куфри, вони з'явилися тут значно пізніше, і тому не набули оригінальних і самобутніх форм.

Як свідчать музейні колекції, на Поділлі малювання скринь було скромнішим і загалом менш поширеним, ніж на Наддніпрянщині. Відо­мими осередками їх виробництва були села Ори- нин, Стара Ушиця, Кадиївці. Деякі скрині Поділля своїми великомасштабними орнаментами і обме­женою гамою кольорів нагадують місцеві килими. В Новоушицькому повіті виготовляли ще й маленькі мальовані скрині „куфорки" для дівочих прикрас.

На Буковині поряд із різьбленими скриня­ми побутували й мальовані (в районах, ближчих до Поділля).

Багаті і різноманітні за своїми конструк­ціями й декором скрині Карпат. Тут їх виготов­ляли здебільшого з бука, сосни, липи. До давніших часів відносяться скрині з пласким віком на

масивних ніжках, прикрашені скромним геомет­ричним орнаментом технікою плоскої різьби. Улюбленими мотивами різьблених орнаментів карпатських скринь є відома у багатьох народів розетка (символ Сонця), хрести, кола, півкола, ламані лінії. Малювання карпатських скринь пере­кликаються з різьбленням тарелей і скриньок, виготовленням яких славляться місцеві народні майстри.

На Закарпатті, зокрема в долинних райо­нах, мальований рослинний орнамент був відомий здавна, про що свідчить скриня, датована 1776 роком (експонат Мукачівського історико-краєзнавчого музею).

Зрідка в розписах українських скринь трап­ляються зображення птахів, тварин, людей, жан­рові сцени. Серед них на особливу увагу заслуговує скриня із зображенням козака Мамая - традицій­ною народною картиною, яка побутувала в Україні у XVIII - XIX ст. Козака Мамая, чи, як його ще називали, козака-бандуриста свого часу малювали і на окремих картинах, і на дверях хати, і на віконницях, воротах, вуликах, кахлях. Звичайно зображали козака у дорогому жупані й шароварах, який сидить „по-турецькому" з бандурою в руках і  люлькою в роті, з довгим козацьким оселедцем на голеній голові. Неподалік на нього чекає кінь, поруч видно шаблю, мушкет, піку, встромлену в землю. Козак Мамай, хоробрий воїн-патріот і співець - уособлення волелюбного українського народу, його поетичної душі, невичерпного опти­мізму, що підтверджує традиційний гумористич­ний напис, відтворений у різних варіантах на багатьох картинах.

Взагалі розписи українських скринь, як і всі інші види народного декоративно-прикладного мистецтва, мають настрій світлий, життєрадісний. Саме таким мистецтвом народ намагався прикра­сити своє нелегке життя, втілюючи в ньому своє одвічне прагнення до краси, до щастя.

І хоча мальовані скрині назовсім зникають із нашого побуту, їх художня цінність спонукає нас замислитися про використання їх декоративного оздоблення в сучасному мистецтві - при виготов­ленні сувенірів, панно, настінних розписів. Та й сама скриня в мініатюрі, у вигляді маленької скриньки, також була б доцільною, наприклад, як весільний подарунок - символ достатку і родин­ного затишку. Разом з тим вона нагадувала б про минуле, уособлюючи нерозривний зв'язок часів і поколінь.

Галерея скринь ()

---