Ткацтво пронизувало щоденний побут подолян, вважалося найпочеснішим видом жіночого ремесла. Традиції ткання пе­редавалися з покоління в покоління як найдорожчий скарб. Сьогодні багатьох майстринь уже немає серед нас, але їхні роботи збереглися у домівках дітей, внуків і правнуків завдяки святим традиціям. Прості селянки, які не вміли читати і писати, добре розуміли ткаць­ку науку, мудрими вчителями обирали вони собі природу, сповнену гармонії і краси.

Художнє відображення інтер'єру по­дільської хати здійснювали переважно тканими виробами. Зокрема, простір стіни під вікнами до рівня лав оббивали "залавниками", "підвіконням". На лави стелили рядна стриманішого, ніж "залавники", малюнка та колористики, так звані "налавники". Стіну, при якій роз­ташований піл або ліжко, завішували килимом. Інтер'єр народного житла Поділля збагачували тканими рушника­ми, скатертинами ("настільниками", "настільниками", "убрусами"), покрива­лами (ряднами, "веретами", "рябчика­ми", "радюшками"), півкилимками.

Високохудожні зразки ткацтва зберег­лися до нашого часу і в ансамблі по­дільського народного одягу: в запасках, обгортках, хустках, перемітках, поясах.

Щоб виготовити тканину, потрібно мати сировину, ткацьке обладнання, барвник, знати, як нитки мусять пе­реплітатися. Сировина була рослинно­го (льон, коноплі) і тваринного (вовна овеча і козяча) походження. Поперед­ньо пряжа проходила певну обробку і тоді служила основою для ткання.

У розпорядженні ткалі, хоч би що во­на хотіла зробити — виткати просте по­лотно чи найскладнішого малюнка тка­нину, — завжди були лише поздовжні нитки основи і поперечні нитки піткан­ня. І вся краса, все розмаїття тканин, їхня фактура й орнаментика залежали від того, в якому порядку нитки цих го­ловних груп перетиналися, накладали­ся одна на одну, тобто від способу їх переплетіння.

За роботою ткалі спостерігати не менш цікаво, ніж за роботою гончаря, вишивальниці чи різьбяра. Безупинні, відточені, здавалося б, одноманітні, цілком однакові ритмічні рухи рук, — а які гарні й різні візерунки повільно, нит­

ка за ниткою вимальовуються. Поле тканин несло значне художнє наванта­ження, а узорні смуги, укладені від краю до краю полотна, давали поліфонічне звучання барв. Народна мудрість ство­рила вишукану ткацьку графіку.

Найвишуканішими виробами по­дільських ткачів були скатертини, руш­ники, виконані технікою так званого світлотіньового ткацтва. Художній ефект створювався не поєднанням різних кольорів, а різноманітним, нерідко дуже складним, переплетінням білених і небілених конопляних або лляних ниток по всьому полі. Рисунок виступає на поверхні тканини у вигляді простої сітки, горизонтальних, верти­кальних або косо направлених пружків, ромбовидних або квадратних фігур у різних варіантах.

Відповідно до розмірів давніх столів і скринь скатерті мали форму вузького, видовженого прямокутника 2 — 3 м за­вдовжки і 50 — 60 см завширшки. їх ткали "у віконця", "сосонку". Біле по­лотнище перетикали ритмічно кольо­ровими вузенькими смужками. Кінцеві частини заповнювали трьома ширши­ми і багатшими щодо рисунка і роз­цвітки смугами. Такий тип скатертей був поширений у першій половині XX ст. по всій території Поділля.

На рушниках, які розвішували над вікнами й дверима, основну увагу звер­тали на видні кінці й заповнювали їх найбагатшим орнаментом. Інші части­ни полотнища тільки перетикали вузь­кими кольоровими смугами, середню частину залишали без прикрас. На рушниках типу "божників", крім багатих прикрас на кінцях, перетикали ще й один довгий беріжок, який, оббігаючи образ чи портрет, створював декора­тивне обрамлення. Таке розташування орнаменту характерне для Хмельниць­кої і Вінницької областей.

Здавна на Поділлі побутувало рядно. Рядна — ці поліхромні тканини з орнамен­том у поперечні смуги ("пасисті") або клітку ("хрестаті") зшивали з двох половин. Вони виконували функцію постільних покривал.

Запаски, обгортки, перемітки, хуст-

ки, пояси використовували як закінче­ний, готовий вид вбрання. Запаски — фартухи пристосовували до матеріалу і силуету основного поясного одягу, но­сили їх до обгорток, дрібнорясованих спідниць. Вони мали форму вузької пілки, приблизно 70 — 80 см завдовжки і 50 — 60 см завширшки, прив'язували тороками. Це були піввовняні вироби, ткані з кольорової вовни по конопляній основі, інколи з чистої вовни в дрібні поперечні смуги. Такий тип фартуха — запаски зберігався найдовше в околи­цях Збруча, наддністрянських районах, був відомий на Вінниччині. Окрему гру­пу складали килимові запаски. Оригінальними щодо кольорів були за­паски Східного Поділля. Основне по­лотнище в них чорного кольору, що міниться ледве помітними смугами білої вовни. На подолі рельєфно виділяються різнокольорові смуги, ткані "репсовою" технікою і "під до­шку". Відомі на Хмельниччині й білі лляні запаски, прикрашені способом "перетику" або вишивкою.

Обгортки були поширені на Хмель­ниччині і Вінниччині. їх полотнище при­близно втричі довше від запаски. Сама назва "обгортка" пояснюється тим, що цей вид одягу носили, обгортаючи на­вколо стану. Для більшої свободи рухів долішні їх кінці підтикали під пояс.

З давніх часів відомі перемітки — го­ловні убори заміжніх жінок, що мали форму довгого полотнища (2 — 4 см за­вдовжки і З0 — 40 см завширшки). Се­ред заможного селянства цінували во­вняні немирівські хустки, які виробляла відома фабрика в Немирові. їх дбайливо зберігали у скринях і передавали з по­коління в покоління, одягали "про вели­ке свято". Дуже цікавими з художнього погляду є пояси, якими підперізували поясний і верхній одяг. Вони були черво­ними, зеленими, темно-синіми або тка­ними в різнокольорові смуги (чоловічі — "крайки", жіночі — "баюри", дуже гарні), їх кінці прикрашали великими китицями вовняної пряжі або цілими жмутками різнокольорових кулястих китиць.

Але найбільше гордяться подоляни своїми килимами, які за технологією, за малюнком є унікальними, неповтор­ними. Нам би не тільки зберегти те ба­гатство художньої уяви, а й створити на цій основі нові неповторні зразки! Адже глибоке, світле, завжди життєдайне на­родне мистецтво творить привабливий образ подільського краю, держави.

На Поділлі здавна ткали килими двох видів — з рослинним і геометричним орнаментами. Особливу цінність ста­новлять килими вазонового типу. їх по­бачите на Волині, Буковині, але саме на Поділлі вони набули особливого вигля­ду. "Вазон" — один з найбільш типових і улюблених орнаментальних мотивів у

народному мистецтві подолян. На пло­щині килима бувало по 3, 5, 6 вазонів із рослинами, розміщеними в ряд. Інколи між основними великими вазонами розташовані додаткові, менші, які за­повнюють вільні проміжки. В компо­зицію вводять зображення птахів, лю­дей і жанрових сцен. Подільські килими дають нам дуже цікаві приклади й гео­метричного орнаменту. У Новоушицькому районі, наприклад, виготовляли килими, центральне поле яких склада­лося з трьох широких поперечних діля­нок, і в кожній — один або два медальйо­ни з традиційним мотивом "баранячі роги". У межах сучасної Вінниччини і в південних районах Хмельницької об­ласті ткали килими з великими ромбо­видними фігурами. Кайми або зовсім не було або вона мала вигляд зубчастої смужки лише з поздовжніх сторін.

Придивімось до кольорів подільсько­го килима. Давні витвори мають при­родний колір вовни — сірий, коричне­вий, чорний, нерідко — жовтувато- пісочний, ніжно золотистий. Орнамент розцвічується всіма основними барва­ми, тільки не в повній силі, а зм'якше­но. Для майстринь найважливіше, — щоб один колір ладився з іншим.

Галина МЕДВЕДЧУК,
провідний науковий співробітник
Державного історико-культурного заповідника "Межибіж"
(Хмельницька область)

Дивіться також:

• Ткані рушники у галереї
• Рушники у крамниці "Український Сувенір"

---