Велику роль у житті українського народу відігравали рушники, такі поширені в різних родинних церемоніях і обрядах: підчас сватання, весілля, похован­ня, закладання хати і на входини, зустрічі почесних гостей, наро­дження дитини. Мали вони сим­волічне значення і в оздобленні хати, оскільки в найдавніші часи виникла віра в їхні охоронні вла­стивості. Не менш важливу роль відігравала в обрядодіях, сімей­ному побуті хустка.

Цінна колекція рушників, хус­ток, зразків вишивок зберігаєть­ся в етнографічному зібранні Дні­пропетровського історичного му­зею. Переважну частину колекції складають тканини кінця XVIII- XIX ст. з Катеринославської, По­дільської, Полтавської, Чернігів­ської, Київської губерній.

Зібрання значно поповнилося в 1904 — 1905 рр., коли в зв'язку з підготовкою до XIII археоло­гічного з'їзду в Катеринославі за ініціативи Яворницького була ор­ганізована етнографічна експе­диція для дослідження і збиран­ня пам'яток у Катеринославській губернії. На запрошення Дмитра Івановича активну участь у ній взяв харківський етнограф В.О.Ба- бенко, який здобув для музею цінний матеріал і опублікував свої дослідження. Тоді ж, на ознаме­нування століття місцевої духов­ної семінарії, за рішенням Єпархі­ального з'їзду духівництва з бла­гословення єпископа Таганрозького і Катеринославського Симеона, Яворницький обстежив церкви губернії задля створення в музеї церковного відділу. У фонди по­трапили не тільки давні сакральні предмети, а й рушники, хустки, килими, запорозькі пояси. Багато творів українського народного шитва надійшло з власної колек­ції видатного українського живо­писця О.Г.Сластіона, з яким бага­то років товаришував і листував­ся Дмитро Яворницький. Сластіон робив замальовки пам'яток української старовини, зразків орнаменту, збирав етнографічні матеріали, в тому числі старо­винні запорозькі речі — для себе і для Яворницького. З часом, опи­нившись у скрутному становищі, М.О.Сластіон продав свою колек­цію в Катеринославський музей дешевше справжньої ціни, мов­ляв, тільки у Д.І.Яворницького во­ни і збережуться. Першу спробу систематизувати етнографічне зібрання Катеринославського — Дніпропетровського музею (в тому числі й колекцію рушників) зробив відомий український вче­ний Кравченко В.Г., який працю­вав у музеї в 1932-1933 рр. і під­готував рукописний каталог.

У цій збірці, крім українських, є рушники російські, грецькі, во­лоські, рушники й хустки весільні, поховальні, великодні. їх вишив­ки приваблюють своєрідністю і не­повторністю. Малюнки вража­ють зворушливою наївністю, ди­тячою безпосередністю в зо­браженні навколишнього світу — комах, птахів, звірів, фантастичних істот.

Привертає увагу рушник з до­мотканого полотна кінця XVIII — початку XIX ст., вишитий черво­ною заполоччю, на якому зобра­жено добовий рух Сонця навколо дерева світового, оточеного чу­дернацькими звірами, птахами з багатьма ніжками, зорями. Зна­ки Сонця (у вигляді свастик, ро­зеток, ромбів з променями, хре­стів у колі), Місяця, зірок (восьмикінцевих та інших) можна по­бачити на багатьох зразках ви­шивок та інших побутових пред­метах музейного зібрання — ках­лях, сволоках хат, деталях прядок, писанках.

На багатьох весільних хустках, жіночих сорочках бачимо знаки засіяного зерном поля (ромбо-крапкові), що втілюють ідею родю­чості землі та жінки.

В одній з стародавніх колядок співають:

Над морем глибоким

Стоїть явір високий.

Іграй, море, іграй, море,

Радуйся, земле, вік до віку.

На тим яворі сиз орел сидить,

Сиз орел сидить да в воду гледить.

Саме ця колядка, можливо, надихнула вишивальницю руш­ника XIX ст., розшитого сірою, чер­воною, жовтою заполоччю, зобра­зити дерево життя зі знаком во­ди під ним; орел над верхівкою дерева як володар верхнього світу, правда перетворений на двоголову рептилію. Існує думка, що геральдичний двоголовий орел тотожний дуже давньому мі­фологічному образу, відомому ба­гатьом культурам — космогоніч­ному персонажу, якого вважали творцем землі, дерев, людей. Ві­рогідно, саме цим пояснюється поширеність цього образу у ви­шивці. Можливо тому двоголові орли на рушниках з колекції ДІМ мають вигляд оточених зорями космічних істот. Найцікавіший з них має реалістичне зображення на тулубі орла пташиного ембрі­она в яйці.

Мотиви дерева набувають у народній вишивці різних форм. Часом уява вишивальниць наді­ляла їх антропоморфними риса­ми. Так зображено дерева — ве­лике і маленьке — на рушнику середини XIX століття, розшитому червоною, жовтою, сірою заполоч­чю; вони оточені прямими хреста­ми, зорями, знаками зерна, па­ростками. В інших композиціях образ дерева світового поєдну­ється із зображенням жінки (Бо­гині) з піднятими догори руками та двоголового орла — гібридні образи.

Цікавий рушник з Чернігівщи­ни, вишитий білою прорізною гладдю з перевернутим відносно дерева життя геометризованим зображенням Богині в човні з головою-трикутником з хрестом на його верхівці, з птахами (або змі­ями) в піднятих руках. Дослідники вбачають у такому зображенні відгомони давніх уявлень про предка в жіночій статі. Назива­ють цей персонаж також Велика Матір природи, Мокоша, Рожа- ниця, Берегиня. Дійсний зміст цього образу губиться в глибині віків.

Звичайно, вишивальниці XVIII-XX століть не вкладали в своє шит­во первісного змісту старовин­них символів. "Ці оздоби й сим­воли вживав український народ, так як і старовинні пісні, колядки, веснянки, купальські тощо, — пи­сав Вадим Щербаківський. — Вживали їх, не питаючи пояснен­ня, лише тому, що "так годиться". Але вишивали, за старими зраз­ками стародавні мотиви, що збе­регли відгомони міфопоетичних уявлень про світ наших далеких предків. З цими давніми знаками була пов'язана віра в захист від ворожих сил, рясні врожаї, в чис­ленних нащадків, добробут, щас­тя.

Ірина ФОМЕНКО,
старший науковий працівник ДІМу

---