Вітаємо!
Шановні відвідувачі!
На цьому сайті колективи ТОВ "Український Сувенір" та майстерні Український Одяг підготували добірку матеріалів про Українські Рушники. Ми намагатимемось регулярно поповнювати розділи з історії рушників, традицій, що пов'язані з цим унікальним для нашої країни оберегом. Також мі би хотіли запропонувати Вам фотогалерею сучасних та старовинних рушників, що було зібрано за довгі роки пошуку та відновлення мистецтва ткання та вишивання традиційних рушників.
Окремим розділом пропонуємо інформацію про Рушник Національної Єдності України, що сягає довжини у 9 метрів та вишивався на протязі 2 років. Участь у вишиванні цього оберега України прийняли понад 1300 вишивальниць з усіх регіонів України та діаспор США, Канади, Італії, Німеччини, Польщі та Румуніі.
Опубліковувач
Рушник Шевченкового краю
p dir="ltr" > На Черкащині, як пише у книзі «Черкаська минувшина» Ю.Мариновський, було 30 православних монастирів, більшість з них засновані приблизно у другій половині ХVІ — першій половині ХVІІІ ст. Їх виникнення стало наслідком колонізаційного руху на Пороссі, в Потясменні і на Посуллі після Люблінської унії 1569 року. Автор характеризує культурно-релігійне та економіко-господарське життя монастирів. В них займалися землеробством, пасічництвом, скотарством, риболовлею. Значна частина продукції йшла на власні потреби, решта — для продажу на ярмарках. При монастирях велика увага приділялась мистецтву, були свої іконописці, різьбярі, золотарі, вишивальниці, ткалі, які творили на основі місцевих традицій.
Чигирин — перша гетьманська столиця. На Чигиринщині були Медведівський, Миколаївський, Лебединський, Георгієвський, Мошногірський, Вознесенський, Ірдинський, Успенський, Чигиринський Свято-Троїцький монастирі. Перші згадки про Чигиринський монастир датуються 1627 р. За деякими документами його засновником був військовий писар Б.Хмельницького І.Виговський, який у 1653 році збудував кам'яну Троїцьку церкву. Спочатку монастир був чоловічим, а 1753 року його реорганізовано на жіночий.
У 1677—1678 роках під час оборони Чигирина від турків монастир був зруйнований. У 1708 році його почав відроджувати брат гетьмана Петра Дорошенка Андрій Дорошенко, але у 1712 році турки знову зруйнували монастир. Останнє відродження обителі відбулося близько 1730 року, тоді була побудована головна церква в ім'я Живоначальної Трійці.
Чигиринський монастир був фамільним роду гетьмана Дорошенка, у ньому поховані члени його сім'ї.
У другій половині ХІХ ст. в монастирі проживало 169 осіб, на початку ХХ ст. — 234 (155 послушниць і 79 черниць). У 1920 році в ньому налічувалося 130 послушниць і 98 черниць.
При монастирі утримувався притулок для сиріт. Монастир займався і благодійними справами, про що свідчать звіти про пожертвування на тарілковий збір для голодуючих у 1921 році.
У 1923 році було прийнято рішення про закриття Чигиринської обителі. 1925 року прийнята постанова про закриття храмів і передачу їх дитячій колонії. У 1923 році оргліквідком оголосив Троїцьку церкву пам'яткою старовини.
При огляді церкви багатьма комісіями не знайдено ні Євангелія, подарованого гетьманом І.Виговським, ні старовинних картин італійських та голандських майстрів, ні килимів.
У 50-х роках ХХ ст. на території колишнього монастиря знаходився сільськогосподарський технікум.
До 1956 року від обителі збереглось 16 монастирських корпусів. У 2006 році відновлено чернече життя в Свято-Троїцькому монастирі.
Українське вжиткове мистецтво досить різноманітне. Одне із головних місць в ньому займає рушник. Він є хатньою прикрасою, атрибутом родинних і календарних обрядів, цінним подарунком.
Реліктами є традиційні ткані рушники Кролевця, Богуслава, Переяслава-Хмельницького, Поділля, Карпат та Полісся; вишивані рушники — Полтавські, Клембівські, Обухівські, Чернецькі рушники Чигиринського монастиря (відомо, що цьому монастирю були підпорядковані села, в яких населенню монастир роздавав роботу надомникам).
Чернецькі рушники стилістично наближені до полтавських, вишивались технікою «двобічний шов» (так званий "київський шов"). В основі композиції цих рушників стилізоване «деревце» червоного кольору з вкрапленням синього, у пізніших — чорного та жовтого кольорів ("райське деревце"). У весільних рушниках вгорі над «деревцем» вишивали по дві пташки. Такі "деревця" зображували площинно в поперечному чи поздовжньому розрізі. У чернецьких рушниках часто з таким перетином вишивали тюльпан (деревце).
За орнаментикою і технікою виконання чернецький рушник походить від традиційних вишиваних рушників Правобережної Черкащини.
Значні колекції рушників, зокрема чернецьких, зберігаються в Національному музеї народно-декоративного мистецтва, Черкаському державному краєзнавчому музеї, Національному історичному музеї, Національному музеї народної архітектури та побуту України та інших музеях.
Т.Шевченко, безумовно, бачив такі рушники і тому, ідучи назустріч славному ювілею 200-річчя з дня народження Кобзаря, потрібно більше уваги приділити відродженню рушника Шевченкового краю. Хотілося б, щоб такий рушник прикрашав експозиції музеїв Канева, Києва, Черкас та всіх Шевченківських світлиць. Він же був би візитною карткою, сувеніром з батьківщини Кобзаря.
*******************************
Вишивані рушники
Найважливішу роль вишивані рушники відігравали в оздобленні хати. Самі орнаменти вишиваних рушників вказували, для чого він призначений. На рушниках, біля дерева поруч із різними квітками, виступають також різні пташки і часто вони ілюструють казкову жар-птицю або півнів, яких вважали за вищих птиць. Але крім птахів, трапляються риби, сітчасті ромби, дволезі сокирки, дубове листя, спіралі, грецькі хрести і так звані ломані або гачкові хрести і т. п.
Лідія Орел етнограф, заслужений працівник культури України