Більшість людей, споглядаючи ви­шиті речі, відноситься до орнаментів, символів, знаків, як до оздоби. Висока декоративна роль народної вишивки безперечна. Проте джерелом, моти­вацією для нанесення орнаментів на одяг, рушники, хустки, обруси тощо з прадавніх часів була магічна функція, ко­тру несли на собі певні знаки.
Сукупність точок та ліній, котрі ство­рюють певні символи, порядок їх розта­шування, є певним кодом, ключем, з до­помогою якого наш видимий, фізичний, тривимірний світ співпрацює з невиди­мим, духовним (тонким), багатовимір­ним. У першу чергу це духи стихій — стихіалії, елементали, власне робота з якими і називається магією.

У давнину певна, високо розвинута в духовному та психічному плані частина людства (жерці, волхви, пророки та ін.) свідомо наносила знаки й символи на відповідних деталях одягу, тканинах інтер'єрного призначення. З допомогою цих знаків, життєвий простір навколо індивіда (його аура чи біополе), або простір помешкання структурувався у бажаний спосіб, щоб, як правило, захис­тити себе від злих сил, натомість запро­сивши до співпраці світлих, добрих духів. При цьому, звичайно, само собою було зрозумілим, що кожен індивід змалку, буквально з втіленням душі у фізичному світі, виховувався у дусі лю­бові до Природи, до основних її чоти­рьох складових — стихій вогню, повітря, води і землі. Ці стихії створюють світ ви­димих нам форм і мають також сим­волічний запис. Знак вогню — трикутник, повітря — коло, води — півмісяць, землі — квадрат. У вишивці ці символи допов­нюються та видозмінюються. Це наочно простежується на рушникових швах або заповненнях Київщини і Полтавщини, де кожен пелюсток квітки, листок вишива­ються різними знаками. "Коропова лус­ка", котра всуціль складається з трикут­ників, позначає на Древі Життя вогонь; "просо", або насипка — повітря, а також, можливо, космічний ефір, з якого поста­ють чотири формотворчі стихії. Вода по­значається, як правило, різноманітними хвильками, зигзагами, кривульками, а земля — чотирикутниками (ромби та квадрати). Дуже часто ці символи пе­реплітаються між собою, ілюструючи цим взаємопроникнення стихій, єдність чинників Життя.

До наших днів дійшов значний масив вербальної магії у замовляннях, закли­наннях, календарно-обрядових піснях, на котрі пересічна людина дивиться як на розваги та театральне видовище. Це призвело до того, що веснянки, котрі пробуджують духів весни, можуть вико­нуватися восени чи взимку... як кон­цертні номери. Немає розуміння, бо за­гублено знання про те, що цього робити ні в якому разі не слід. Усьому свій час і своє місце. А тоді ми починаємо дивува­тись, коли серед зими починається теп­ло. Що вже казати про вишивки, їх зміст. Лише невелика частина людей серцем, інтуїтивно розуміє ті давні розводи, мо­тиви, що збереглися подекуди у стар­ших людей та музейних зібраннях.
Існує велика кількість знаків та зна­кових систем, котрих окремі дослідники нараховують понад 120 (Аріель Голан), хоча зрозуміло, що ця цифра умовна. Ці знаки за своїм енергетичним по­тенціалом можна поділити на три групи — негативні, позитивні та нейтральні. Певна частина знаків, що уособлюють собою загалом космогонію, життєдайні для землян солярні знаки — восьмикутні зірки, восьмигранники, "восьмиріжки", променисті ромби тощо могли наноси­тися кожен окремо або в сукупності з іншими. Деякі знаки, як, наприклад, сва­стики та інші символи енергій значної сили, найчастіше вишивались у поєд­нанні з різними елементами, котрі згар- монізовують активну дію на людину та її оточення.
Найдавніші вишивки, особливо руш­ники, дуже часто містять у собі довільно розташовані знаки, символи по полю, створюючи, на перший погляд, аси­метрію, хаотичну композицію або повто­рюючи окремо певний елемент, не укла­даючи його в орнамент.

Рушники з двобічною симетрією, як, наприклад, Древо Життя, часто мають вишиті обабіч поодинокі елементи. Існу­ють рушники, у яких при однаковій ком­позиції кінці вишиті по-різному. Ці факти слугують нам за підтвердження того, що вишивка в першу чергу наносилась на полотно для магічної функції, а не для прикраси. Створення стрічкових, шахо­вих орнаментів, залежно від площини, на котру вони наносились, та призначення речі,— явище вторинне, коли певні сим­воли чи їх сукупність (рапорт) могли чер­гуватись довільну кількість разів. Таким чином, це робить вишитий виріб есте­тично гармонійним для сприйняття. Все це краса, тому магічна і декоративна функції вишивок завжди йдуть поряд.

У процесі еволюції цивілізації, коли відбувалось кілька хвиль втрати значення символів, все-таки знаки, орнаменти не зникали, а продовжували існувати на одязі та вжиткових речах завдяки народ­ним традиціям. Уже давно люди забули, що може конкретно означати певний знак чи загалом орнамент, але ще довго зали­шалась живучою інформація про те, для чого чи для кого потрібна певна вишивка (для дитини чи для дорослої людини; для чоловіка чи жінки; для родильного, весільного чи поховального обряду тощо).
В XX сторіччі відбулися швидкі і гло­бальні зміни в цивілізації, коли люди у більшості своїй розпрощалися із тра­диційним житлом та укладом життя, зруйнували світогляд та світосприйнят­тя. У зв'язку з цим і вишивка втратила в наш час свою магічну функцію, залишив­ши декор у вигляді троянд, лілей, ваз, барокових елементів ("брокарівські" ви­шивки). Такі орнаменти не характерні для нашого народу, та й щодо естетич­ного смаку варто відзначити його зане­пад, про що писав ще на початку століття професор Г.Павлуцький.
Проте у світі немає нічого випадково­го і один з його законів проголошує: "Ніщо з нічого не виникає і ніщо безслідно не зникає". Коли люди жили в гармонії з Природою, були залучені пра­цею до землі, води, безпосередньо вба­чаючи в них джерело свого життя, кон­тактуючи з різними духами та силами, то та ж вербальна і "графічна" магія були необхідними складовими частинами їх існування. Тепер, коли більшість людей мешкає в бетонних багатоквартирних домівках, не будучи причетною до без­посередньої роботи на землі, ясна річ, і потреба у нанесенні більшої частини ор­наментів на вжиткові речі відпадає. Од­нак як пісні, так і вишивки значною мірою злучені з українським річним ка­лендарно-обрядовим циклом. Більшість знаків, орнаментів української вишивки відображають культ землеробства, ро­дючості та плодючості, котрі необхідні були на відтинку багатотисячолітньої історії. Як приклад космічного знака ро­дючості можна навести популярне пере­плетіння ниток у ткацтві — "у кружку", котре являє собою решітку з дрібних ромбів. Таким способом орнаментували рядна, настильники, обруси, рушники. Значна частина вишитих геометричних орнаментів також має ромбічну конст­рукцію, "решітку". Це все мало під со­бою практичне підґрунтя, коли сім'ї були багатодітними, і щоб вижити роду, потрібно було підтримувати стабільно високу народжуваність. Зараз світ гу­бить цю потребу.
Однак на зламі епох Риб та Водолія, коли на Землі втілюється багато пред­ставників нової цивілізації, зростає вели­ка зацікавленість їх до семантики народ­ного мистецтва. Це проявляється у відродженні народних ремесел, про­мислів, перехід від накопичення речей та інформації, фактичного матеріалу до йо­го окультного осмислення. Екзотерична термінологія досить широко досліджена у народному мистецтві. Банк даних на­родного мистецтва невпинно просу­вається вперед до більш глибокого по­нятійного та езотеричного вивчення. Ад­же зараз нікого не можуть задовольнити назви на кшталт: "баранячі ріжки", "вовчі зуби" чи "котячі лапки". Морфологічна спорідненість, схожість з реальними час­тинами тварин, рослин чи певних пред­метів є явище пізніше в культурному плані. Воно є наслідком того забуття іс­тинного змісту, наповнення символів. Інтерес до читання орнаментів народно­го мистецтва зростає в силу того, що це дійсно "графічне космічне письмо", кот­ре містить глибинну інформацію про Ко­смос, його генезу. Інформація, котра "записана" на наших рушниках, сорочках відображає не стільки історію формуван­ня племен, етносів, що утворили ук­раїнський народ, скільки загалом плане­тарні та космічні прояви. Але це спонукає до комплексних досліджень давньої ма­теріальної культури фахівцями різного профілю, аби по-справжньому осмисли­ти багатющу спадщину наших предків.

О.Прусевич у 1916 році, досліджуючи народну вишивку на Поділлі, зафіксував деякі назви квадрата-ромба, а саме: "ба­рани" (с. П'ятківка Ольгопільського пов.), "баранячі роги" (с. Калюсик Ушицького пов.), "віконця" (с.Літинка Летичівського пов.). Аналогічні назви також у праці В.Гагенмейстера, але по­ходять вони з інших населених пунктів Поділля6. Цей ряд мож­на доповнити нашими польовими матеріалами: "жабки" (с. Більче-Золоте Борщівського р-ну), "жучки" (с. Бучая Ново- ушицького р-ну), "чортячі морди" (с. Бакота Ушицького р-ну), "шелюжки" (с. Дністрове Борщівського р-ну) і т.п. Та наведені назви, на жаль, майже випадкові, створені на візуальних асоціаціях. Деякі композиції внутрішнього простору ромбів у вишитих орнаментах, ідентичні з розписами писанок, килимів Поділля, не мають аналогів у інших регіонах України, за винят­ком прилеглих районів Буковини та Покуття.

Ромбічним узорам подільської вишивки властиве тонке відчуття ритму й точність композиційної побудови, яку підси­лює техніка виконання — низь та монохромне (чорне) і біхром- не (чорно-червоне) колірне вирішення. Мотиви здебільшого мають ланцюжкове з'єднання в прямих смугах. Залежно від то­го, де такий орнамент розміщений (на якій частині сорочки), він може бути замкнутий із обох сторін бордюрами (на устав­ках) чи відкритий (на рукаві, під уставками, довкола розрізу па­зухи). Найчастіші такі орнаменти на Вінниччині. Мають місце також композиції у вигляді сітки з ромбічною системою вузлів та з розчленованою комбінацією ромбічних модулів — у придністровських районах Вінниччини та Хмельниччини на ру­кавах та пазухах жіночих сорочок.
Привертає до себе увагу і поширений на всій території по­бутування архаїчної орнаментики з-подібний мотив. Варто на­голосити, що вишивали його лише на жіночих сорочках в Борщівському, Заліщицькому районах Тернопільщини. Оскільки зафіксовані народні назви "качуристе", "кучері", "вуж", "гесики" (Борщівський р-н), "гусениці" (с.Брага Кам'янець-Подільського р-ну), "качурики" (Тульчинський р-н), "кривулючка", "кривенька" (с.Возилів Бучацького р-ну), "ку­чері" (с.Стіна Томашпільського р-ну), "п'явки" (Тульчинський р-н) не дають інформації про символічне значення даного мо­тиву, скористаємося ретроспективним аналізом археологічно­го матеріалу. Подібний знак (і його графічний варіант) фігурує у пам'ятках усіх епох, починаючи з палеоліту, на кераміці куль­тури Трипілля, де такі знаки зображені поодинці чи попарно7. Найчастіше їх нанесено на жіночих статуетках; це зображення змії-вужа, якого трипільці вшановували як покровителя дому, посередника між небом і землею і пов'язували з богинею жіно­чої родючості6. Власне остання інтерпретація дещо пояснює народну назву згаданого мотиву — "вуж" (Борщівський р-н), поширеного у вишивці рукавів, уставок, пазухи жіночих соро­чок (Поділля).
Мотив дуже давній. У нас немає прямих свідчень, що його зображення є безпосередніми символами-оберегами. Зафік­совані теперішні народні назви відтворюють лише зовнішньо- декоративний образ, але в тому, що цей знак архаїчний і має певний магічний зміст, сумнівів немає. Він вичленений і вираз­но "прочитується", не губиться в багаторазовому повторенні орнаментальної побудови.
Мотив хреста у різних модифікаціях досить поширений в українській народній вишивці. Проте хрест із гачками, або, як його називають, свастика, характеризує саме орнаментику ви­шивки південно-східних районів Поділля, частково Прикарпат­тя і Карпат. С. Маковський, описуючи вишивку карпатської зо­ни, згадує про свастику під назвою "трубки"9.
Мотив, утворений, здавалося б, із простого перехрещення прямих, не можна вважати за звичайну гру ліній. Надто вже во­ни характерні, щоб їх було складено випадково.

На території сучасної України різні варіанти композицій, у яких фігурує графема перехрещених ліній, проявилися в епоху палеоліту10, а чітко виражене свастичне зображення — в епоху енеоліту та бронзи11. В узорах подільської вишивки знаходимо прямий і нахилений хрести із прямих ліній та різні його мо­дифікації. Наприклад, "хрест клиноватий" — хрестоподібна ро­зетка, складена з п'яти квадратів. "Подільська свастика" — це, власне, розетка. Центральним елементом її є ромб, з кутів якого назовні відходять гачки, загнуті в одному напрямку: пра­воруч або ліворуч.

Хрести у різному графічному вираженні належать до най­давніших магічних символів людства, пов'язаних із космічною семантикою культу вогню і сонця12. Про солярне значення сва­стики й хреста свідчать деякі графічні композиції, у яких ці мо­тиви вміщені в коло, а у вишивці — в квадрат чи ромб. Відомі й інші значення цієї графеми. Скандинави свастику називали молотом Тора — бога блискавки і вогню13.
На жаль, з'ясувати семантику хреста у вишитих орнамен­тах Поділля через народні назви нині неможливо. "Ріжкатий", "ріжки" (Тростянецький р-н), "купчаки" (Муровано-Кури- ловецький р-н), "раки" (Кам'янець-Подільський р-н), "хрести­ки" (Борщівський р-н) — назви, які виникали вже в пізніші ча­си на ґрунті випадкових асоціацій. Аналіз геометричного орна­менту показав, що на досліджуваній території побутували два види композицій із хрестами-свастиками. В окремих випадках цей знак виступає як розетка в стрічковій прямолінійній компо­зиції із суцільною чи розчленованою комбінацією з'єднання мотивів. У таких орнаментах хрест-свастика здебільшого збігається з рапортом чи модулем, несе основне художнє на­вантаження, виділяється на полотні просторово за рахунок не- зашитого тла або ж рамки. Як правило, в таких композиціях практично відсутні дрібні елементи, якими заповнювали простір довкола орнаментальної смуги, а бордюри скомпоно­вані з півсвастик. Подекуди на Вінниччині трапляються узори з діагональною сіткою прямого контуру без обрамлення, у клітинки якої вписані хрести-свастики. Варто наголосити на оригінальному способі ритмічного чергування чорного й черво­ного кольорів у квадратному чи шаховому порядку, що харак- і терні для свастичних орнаментів Вінниччини. Подібне колірне вирішення є й у синьо-чорних узорах Бойківщини. Інакший ха-| рактер мають композиції, що ґрунтуються на бордюрній побу­дові рисунка. Орнамент всередині смуги укладений за принци­пом бінарності. Хрест у ньому рівномірно чергується з іншим мотивом — наприклад, ромбом, і мотив хреста виступає як другорядний елемент рапорту "хрест-ромб". В таких компо­зиціях присутній простий, здебільшого нахилений хрест і відсутня свастика. їх колірне вирішення буває як біхромного, так і поліхромного звучання у вишивці одягу й хатніх тканин.
Помітну роль у пантеоні архаїчних мотивів-символів поділь­ської вишивки відіграє графема "ріг" (барана, бика, оленя то­що), що своїм генетичним корінням сягає у світ палеолітичної людини, де домінувала мисливська магія14.

Графічне зображення "ріг" присутнє в геометричній орна­ментиці української вишивки в усіх історико-етнографічних регіонах. Подільській вишивці властиве розкішне розмаїття ва­ріантів цього знака, аналоги якого подибуємо хіба що в сусідньому Прикарпатті. На жаль, відсутність зразків вишивки з минулих епох (найдавніші подільські вишивки датуються се­рединою XIX ст.) не дає змоги побудувати послідовність даних, пов'язаних у часі і просторі. Щоб з'ясувати генетичну спорід­неність графічних знаків, зокрема у вишивці, доводиться звер­татися (на підставі схожості) до археологічних матеріалів.

Орнаменти трипільського посуду та пластики, як відомо, включають зображення сонця з променями, нахилених хрестів і знаків у вигляді "рога бика"16. Розміщення останніх на жіночих статуетках позначало віру трипільців у запліднюючу силу сон- ця-бика, що ллється з неба на землю. Більшість учених вважає, що це стародавній культовий знак. Найпоширеніші назви зга­даного мотиву в українській вишивці, зокрема на Поділлі, — "баранячі роги", "баранчики", "барани", "роги" і т.п. — можли­во, несуть у собі відгомін світоглядних уявлень наших предків. Геометричні узори, складені з рогоподібних мотивів, вишива­ли, як правило, в бордюрах, якими обрамляли основну, цент­ральну композицію. "Баранячі роги", "ріжки", з яких укладали­ся бордюри, є частинами основних мотивів з центральної ор­наментальної смуги — різними модифікаціями ромбів із гачка­ми та свастик. Такі узори побутують на всій території півден­ного пограниччя Поділля; аналоги їм знаходимо у вишивці на­родів Середземномор'я.
Присутність оглянутих архаїчних мотивів у орнаментах ви­шивки подільського регіону засвідчує їх загальноукраїнський характер, розкриває залежність вишивки в усій її багатогран­ності від складної історичної взаємодії недотичних ареалів ук­раїнського світу.

---