“Простелися, доле, рушником барвистим... “

Весільний рушник Уманщини як витвір народного мистецтва

 

Народне мистецтво українського народу, як і інших народів, має багатовікову історію і своїм ко­рінням сягає в глиб віків. З цього погляду проникливою є думка Докії Гуменної, яка слушно вказує, що наша минувшина пов­на загадок і таємниць, вона все більше зацікавлює сучасні уми.

Історична Уманщина становить більшу частину етнокультурного регіо­ну Східного Поділля. З давніх часів ця земля славиться мистецькими таланта­ми, унікальними скарбами культурної спадщини, самобутніми народними традиціями.

Виняткове значення для Умансько­го державного педагогічного універси­тету імені Павла Тичини має розвиток у студентів факультету української філо­логії, українознавців не лише педагога- майстра своєї справи, ерудованого спе­ціаліста, а й фахівця нової генерації, який володіє прикладними вміннями активізації процесу навчання і вихо­вання учнів, що особливо актуально в умовах сучасної сільської школи, пере­ваги якої в тому, що вона максимально наближена до природи, а село - пра­вічна колиска національної культури, мови, моралі, релігії, народних реме­сел, звичаєвості.

Модель такого учителя науково обгрунтована і розроблена на факуль­теті української філології викладачами кафедри української літератури та ук­раїнознавства і впроваджується у нав- чально-виховний процес. Тому макси­мальна дослідницька, наукова і пошу­кова робота сучасної молоді набуває особливого значення у популяризації матеріальної та духовної культури українців. Саме реалізації такої мети слу­гує робота науково-методичного цен­тру «Дослідження народної вишивки Східного Поділля», створеної з ініціа­тиви завкафедри української літерату­ри та українознавства, кандидата педа­гогічних наук, професора Сивачук Наталі Петрівни.

Одним із напрямків роботи центру є дослідження рушникової спадщини історичної Уманщини. За роки плідної пошуково-дослідної роботи викладачів зібрано більше чотирьох сотень стародавніх тканих та вишитих рушників, деяким з яких понад сто років.

Аналізуючи орнамент та техніки вишивки на рушниках Східного По­ділля не можна стверджувати, що во­ни суто регіональні та місцеві, на них, звісно, мали вплив й інші етнографіч­ні регіони України, це лише переконує нас у тому, що мистецтво вишивки розгалужений напрямок традиційної культури — зі своїми глибокими істо­ричними коренями. Проте це величез­ний пласт народного доробку, який варто ретельно досліджувати й цінува­ти як національну святиню й вносити в сучасну обрядовість.

Загалом технологія вишивки та під­бір орнаменту весільного рушника — це досить складна система, що компону­ється з різноманітних вишивальних стібків, яка перетворюється на знаки, символи, які взаємодіючи між собою, створюють цілісну енергетичну картину, зрозуміти яку сьогодні досить важливо.

Декорування обрядових рушників весільного призначення святкове, ба­гате. До весільної орнаментальної сим­воліки належать мотиви Дерева Життя, дуба, калини, суниць, ягідно-квіткових віночків, вінця-корони, пташок тощо.

Згідно з давніми канонами виши­вання рушників, кожен з них ділиться на три приблизно рівні частини. Відома нині народна майстриня Уманщини Лі­дія Бебешко зазначає, що «шлюбний» рушник має чітко структуровані три частини-композиції: бережок, землю, небо. Бережок розмежовує потойбічне і земне життя. Під лінією землі-води зоб­ражуються могилки померлих предків, у які опущено грона винограду чи гірлян­ди квітів, щоб вони благословили моло­дят. Середня частина рушника означає подяку молодої пари живим батькам і родичам. «Небо» рушника присвячуєть­ся власне молодому подружжю. Най­частіше воно виглядає як пара пташе­чок (павичів, голубочків, райських пта­шок, лебедів) повернутих одне до одно­го голівками. Отже, дві третини, з обох країв рушника, вишиваються, а середи­на завжди обов'язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособ­лює зв'язок з космосом. Про це слід пам’ятати, компонуючи орнаменти на весільному рушнику. Якщо не знати цього, то добрий і щирий по формі напис-побажання насправді буде шкідли­вим для майбутнього молодого подруж­жя. Це може статися в тому випадку, ко­ли він розташований над вишитими символами, що зображують самих мо­лодят та їх майбутнє благополуччя. То­му, вишиваючи весільний рушник, слід пильнувати, щоб на шляху небесного благословення до молодої сім'ї не було ніяких символічних перешкод.

Рушник, на якому благословляють молодих, є основним. Цей рушник найдовший і найбагатший від інших, його вишиванню приділяли особливу увагу, адже він ставав оберегом майбут­ньої родини.

Дівчина психологічно і духовно го­тувалася до вишивання рушників: йшла до сповіді, молилася, брала бла­гословення у священика.

Згідно із символікою орнаменту вишивки молодим дівчатам, виши­вальницям, які поважають народні традиції рукоділля, необхідно знати і пам’ятати основні правила вишивання весільного рушника.

НАРОДНІ КАНОНИ ВИШИВАННЯ ВЕСІЛЬНОГО РУШНИКА

• Візерунок на весільний рушник обирає сама наречена, але при цьому вона повинна мати знання щодо сим­воліки. Люди вірили в те, що «хто сам малюнок долі вибирає, той пустоцвіту в житті не має».

• Весільний рушник має вишивати лише майбутня наречена. Замовляючи весільний рушник кому б то не було ін­шому, майбутня дружина ризикує внести в майбутнє свого подружнього життя чужі думки та бажання, які мо­жуть бути і недобрими.

• Рушник — це особлива святиня, то ж від зайвого ока роботу оберігали.

• Перш ніж узятися за вишивання, дівчина має помолитися і вимити руки, тобто повністю очистити себе від нега­тивної енергії. Взявши в руки голку з ниткою, дівчина читала молитву, в якій просила Бога посприяти їй сотворити рушник, а на ньому - свою щасливу долю, і зі словами «Господи, допомо­жи» та починала вишивати.

• Для вишивання краще брати лляну тканину. Можна використовувати і спеціальне домоткане полотно для рушників, що є у продажу.

• Весільний рушник не повинен мати обрізних країв, бо, за легендою, нитка, що тче рушник, - «наче доля, повинна ходити зліва направо і не повинна об­риватись». Кожна обірвана чи обрізана нитка по краю вказує на сварку моло­дого подружжя або на проблеми зі здо­ров'ям чоловіка чи жінки.

• Кожен кінець рушника вишивали знизу вгору, ніколи не перестрибували з одного кінця на інший. Якщо нарече­на не встигала, то їй могли допомогти мати, сестра, бабуся, хрещена мати, тобто хтось із близьких рідних.

• Рушники весільні та й багато інших починали вишивати в четвер молодого місяця — день, коли найбільше сприя­ють вищі сили, на цей день якраз при­падає пік працездатності людини в тижні; починали вишивати вранці, сі­даючи біля вікна так, щоб до світла пе­редом або боком, але не спиною.

• Весільний рушник має бути не вузь­ким (від 35-45 сантиметрів) та досить довгим (на довге подружнє життя). Тра­диційно їх довжина сягає від двох з по­ловиною до п'яти метрів. Адже корот­кий за розміром рушник, менший ніж зріст вишивальниці, може наврочити подружжю короткий вік. Розміри ве­сільного рушника повинні ділитися на 7, це пов'язано з магічною символікою даного числа. 7 — Священне число. Це число таємниці, 7 кольорів, 7 нот музи­ки, 7 основнихчакр людини.

• Важливо те, що рушник треба ви­шивати на цільному полотні і в жодно­му разі його не можна робити з двох зшитих частин, оскільки сім'я має бути єдиним цілим, а життєва дорога не по­винна бути порізаною.

• Весільного рушника нікому чужому не показували, хіба тільки рідним у ха­ті, бо сторонній погляд вносить неба­жану енергетику. Існувало таїнство шлюбу. Рушник, на якому стояла пара наречених, молода ховала.

• Традиційно вишивали нитками червоного та чорного кольорів. Пози­тивним змістом наділені й монохромні червоні рушники.

• Найкраще зберігають енергетику шовкові нитки та вовняні. Гірше, але теж підходить для вишивання бавовня­на заполоч (відома нині як «муліне»). Зовсім не придатним для вишивки за енергетичним змістом виявилось син­тетичне волокно, наприклад, акрил.

• Бажано, щоб на двох боках рушни­ка було 10 відмінностей. (10 - це Бо­жественна повнота, воно означає пов­ний шлях життя. Знак десятки складе­ний з одиниці, що означає Буття, та ну­ля, що виражає небуття. Тобто воно містить у собі Дух та Матерію).

• Не можна вишивати в неділю та у релігійні свята.

• Не дозволялось вишивати під час фози, грому.

• Ніколи не бралися за вишивання зопалу, а спочатку роздумували, заспо­коювались.

• Не можна прикрашати рушник ви­різуванням, мережкою - життя буде дірчасте.

• Заборонялося весільні рушники ви­шивати вночі, бо в цей час, особливо з опівночі до трьох годин ночі, чаклують відьми.

• Слід пильнувати за власним нас­троєм, вишивати рушник у доброму гу­морі, не допускаючи поганих думок.

Якщо ж під час роботи на вас находять негативні емоції - краще відкласти її на деякий час і повернутися до виши­вання тоді, коли настрій покращиться.

• В процесі роботи годиться час від часу проказувати молитву або закли­нання, щоб злі вітри не принесли яко­гось лиха чи напасті.

• Спершу потрібно вишивати пра­вий кінець весільного рушника - для нареченого, відповідно протилежний кінець рушника — жіночий — виши­вається останнім, на нього стає наре­чена. Щоб не сплутати на який бік ставати, потрібно зробити певні міт­ки на вишивці.

• Коли відкладали роботу до наступ­ного дня, то не залишали полотно як- небудь, а акуратно його складали. Як­що залишити зім'ятим, то й доля так пі­де - не буде порядку.

• У жодному разі під час роботи не можна думати про погане, сваритися чи лаятися. В подружнє життя потріб­но нести лише світлі та радісні думки.

• Голки, якими вишивали, дуже ша­нували, а коли вони губились, то це вважалося недобрим знаком. Тими гол­ками, що починали вишивати, потріб­но і закінчувати роботу. Не варто їх ко­мусь позичати.

• Коли закінчилася нитка в голці, то засиляли нову і тільки тоді втикали голку в полотно.

• Вишивати весільного рушника пот­рібно охайно, не можна робити вузликів з виворітного боку, довгих протягувань нитки чи перехресних протягувань.

• Вважається, що лицьова сторона для людей, а виворітна — для Бога. Перша відображає те, що ми робимо, а друга - те, що ми думаємо. То ж якщо виворіт неохайний, то й життя подруж­ньої пари буде лише на показ.

• Дрібні огріхи не випорюють, ос­кільки життя не можна прожити без помилок.

• Рушник вишивають з двох сторін, залишаючи центр білим. Це, по-перше, символізує потік Божого благосло­вення та чисте, світле життя, а по-друге, не можна ставати ногами на вишив­ку, особливо на райських птахів, якщо вони є на рушникові.

• Нижню частину рушника бажано не торочити, а охайно підрубити або оздо­бити зв'язаним тачковим мереживом.

• По закінченню вишивки готову ро­боту не прали, щоб зберегти енергети­ку рушника.

• Рушник зберігали у скрученому вигляді, такий спосіб складання руш­

ника убезпечував надійний захист від негативної енергетики та злих сил.

Хочеться сподіватися, що дані реко­мендації принагідно будуть викорис­тані вишивальницями. Маємо щиру надію, що на Уманщині та на Україні загалом, серед молоді відродиться культура використання народного ви­шитого рушника у весільних обрядах, а подружня пара буде ставитися один до одного з повагою, любов'ю, терпін­ням, оберігати та бути розумними й поблажливими. Можливо тоді доля молодих сімей та країни, в цілому буде щасливою.

Наталія Мамчур,

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри української літератури та українознавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини