Вітаємо! Вітаємо!

Шановні відвідувачі!

На цьому сайті колективи ТОВ "Український Сувенір" та майстерні Український Одяг підготували добірку матеріалів про Українські Рушники. Ми намагатимемось регулярно поповнювати розділи з історії рушників, традицій, що пов'язані з цим унікальним для нашої країни оберегом. Також мі би хотіли запропонувати Вам фотогалерею сучасних та старовинних рушників, що було зібрано за довгі роки пошуку та відновлення мистецтва ткання та вишивання традиційних рушників.

 

 

Окремим розділом пропонуємо інформацію про Рушник Національної Єдності України, що сягає довжини у 9 метрів та вишивався на протязі 2 років. Участь у вишиванні цього оберега України прийняли понад 1300 вишивальниць з усіх регіонів України та діаспор США, Канади, Італії, Німеччини, Польщі та Румуніі.

Новини Новини

  • Записи

Опубліковувач Опубліковувач

«Повернутися

Весільні рушники Уманщини

Простелися, доле, рушником барвистим... 

Весільний рушник Уманщини як витвір народного мистецтва

 

Народне мистецтво українського народу, як і інших народів, має багатовікову історію і своїм ко­рінням сягає в глиб віків. З цього погляду проникливою є думка Докії Гуменної, яка слушно вказує, що наша минувшина пов­на загадок і таємниць, вона все більше зацікавлює сучасні уми.

Історична Уманщина становить більшу частину етнокультурного регіо­ну Східного Поділля. З давніх часів ця земля славиться мистецькими таланта­ми, унікальними скарбами культурної спадщини, самобутніми народними традиціями.

Виняткове значення для Умансько­го державного педагогічного універси­тету імені Павла Тичини має розвиток у студентів факультету української філо­логії, українознавців не лише педагога- майстра своєї справи, ерудованого спе­ціаліста, а й фахівця нової генерації, який володіє прикладними вміннями активізації процесу навчання і вихо­вання учнів, що особливо актуально в умовах сучасної сільської школи, пере­ваги якої в тому, що вона максимально наближена до природи, а село - пра­вічна колиска національної культури, мови, моралі, релігії, народних реме­сел, звичаєвості.

Модель такого учителя науково обгрунтована і розроблена на факуль­теті української філології викладачами кафедри української літератури та ук­раїнознавства і впроваджується у нав- чально-виховний процес. Тому макси­мальна дослідницька, наукова і пошу­кова робота сучасної молоді набуває особливого значення у популяризації матеріальної та духовної культури українців. Саме реалізації такої мети слу­гує робота науково-методичного цен­тру «Дослідження народної вишивки Східного Поділля», створеної з ініціа­тиви завкафедри української літерату­ри та українознавства, кандидата педа­гогічних наук, професора Сивачук Наталі Петрівни.

Одним із напрямків роботи центру є дослідження рушникової спадщини історичної Уманщини. За роки плідної пошуково-дослідної роботи викладачів зібрано більше чотирьох сотень стародавніх тканих та вишитих рушників, деяким з яких понад сто років.

Аналізуючи орнамент та техніки вишивки на рушниках Східного По­ділля не можна стверджувати, що во­ни суто регіональні та місцеві, на них, звісно, мали вплив й інші етнографіч­ні регіони України, це лише переконує нас у тому, що мистецтво вишивки розгалужений напрямок традиційної культури — зі своїми глибокими істо­ричними коренями. Проте це величез­ний пласт народного доробку, який варто ретельно досліджувати й цінува­ти як національну святиню й вносити в сучасну обрядовість.

Загалом технологія вишивки та під­бір орнаменту весільного рушника — це досить складна система, що компону­ється з різноманітних вишивальних стібків, яка перетворюється на знаки, символи, які взаємодіючи між собою, створюють цілісну енергетичну картину, зрозуміти яку сьогодні досить важливо.

Декорування обрядових рушників весільного призначення святкове, ба­гате. До весільної орнаментальної сим­воліки належать мотиви Дерева Життя, дуба, калини, суниць, ягідно-квіткових віночків, вінця-корони, пташок тощо.

Згідно з давніми канонами виши­вання рушників, кожен з них ділиться на три приблизно рівні частини. Відома нині народна майстриня Уманщини Лі­дія Бебешко зазначає, що «шлюбний» рушник має чітко структуровані три частини-композиції: бережок, землю, небо. Бережок розмежовує потойбічне і земне життя. Під лінією землі-води зоб­ражуються могилки померлих предків, у які опущено грона винограду чи гірлян­ди квітів, щоб вони благословили моло­дят. Середня частина рушника означає подяку молодої пари живим батькам і родичам. «Небо» рушника присвячуєть­ся власне молодому подружжю. Най­частіше воно виглядає як пара пташе­чок (павичів, голубочків, райських пта­шок, лебедів) повернутих одне до одно­го голівками. Отже, дві третини, з обох країв рушника, вишиваються, а середи­на завжди обов'язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособ­лює зв'язок з космосом. Про це слід пам’ятати, компонуючи орнаменти на весільному рушнику. Якщо не знати цього, то добрий і щирий по формі напис-побажання насправді буде шкідли­вим для майбутнього молодого подруж­жя. Це може статися в тому випадку, ко­ли він розташований над вишитими символами, що зображують самих мо­лодят та їх майбутнє благополуччя. То­му, вишиваючи весільний рушник, слід пильнувати, щоб на шляху небесного благословення до молодої сім'ї не було ніяких символічних перешкод.

Рушник, на якому благословляють молодих, є основним. Цей рушник найдовший і найбагатший від інших, його вишиванню приділяли особливу увагу, адже він ставав оберегом майбут­ньої родини.

Дівчина психологічно і духовно го­тувалася до вишивання рушників: йшла до сповіді, молилася, брала бла­гословення у священика.

Згідно із символікою орнаменту вишивки молодим дівчатам, виши­вальницям, які поважають народні традиції рукоділля, необхідно знати і пам’ятати основні правила вишивання весільного рушника.

НАРОДНІ КАНОНИ ВИШИВАННЯ ВЕСІЛЬНОГО РУШНИКА

Візерунок на весільний рушник обирає сама наречена, але при цьому вона повинна мати знання щодо сим­воліки. Люди вірили в те, що «хто сам малюнок долі вибирає, той пустоцвіту в житті не має».

Весільний рушник має вишивати лише майбутня наречена. Замовляючи весільний рушник кому б то не було ін­шому, майбутня дружина ризикує внести в майбутнє свого подружнього життя чужі думки та бажання, які мо­жуть бути і недобрими.

Рушник — це особлива святиня, то ж від зайвого ока роботу оберігали.

Перш ніж узятися за вишивання, дівчина має помолитися і вимити руки, тобто повністю очистити себе від нега­тивної енергії. Взявши в руки голку з ниткою, дівчина читала молитву, в якій просила Бога посприяти їй сотворити рушник, а на ньому - свою щасливу долю, і зі словами «Господи, допомо­жи» та починала вишивати.

Для вишивання краще брати лляну тканину. Можна використовувати і спеціальне домоткане полотно для рушників, що є у продажу.

Весільний рушник не повинен мати обрізних країв, бо, за легендою, нитка, що тче рушник, - «наче доля, повинна ходити зліва направо і не повинна об­риватись». Кожна обірвана чи обрізана нитка по краю вказує на сварку моло­дого подружжя або на проблеми зі здо­ров'ям чоловіка чи жінки.

Кожен кінець рушника вишивали знизу вгору, ніколи не перестрибували з одного кінця на інший. Якщо нарече­на не встигала, то їй могли допомогти мати, сестра, бабуся, хрещена мати, тобто хтось із близьких рідних.

Рушники весільні та й багато інших починали вишивати в четвер молодого місяця — день, коли найбільше сприя­ють вищі сили, на цей день якраз при­падає пік працездатності людини в тижні; починали вишивати вранці, сі­даючи біля вікна так, щоб до світла пе­редом або боком, але не спиною.

Весільний рушник має бути не вузь­ким (від 35-45 сантиметрів) та досить довгим (на довге подружнє життя). Тра­диційно їх довжина сягає від двох з по­ловиною до п'яти метрів. Адже корот­кий за розміром рушник, менший ніж зріст вишивальниці, може наврочити подружжю короткий вік. Розміри ве­сільного рушника повинні ділитися на 7, це пов'язано з магічною символікою даного числа. 7 — Священне число. Це число таємниці, 7 кольорів, 7 нот музи­ки, 7 основнихчакр людини.

Важливо те, що рушник треба ви­шивати на цільному полотні і в жодно­му разі його не можна робити з двох зшитих частин, оскільки сім'я має бути єдиним цілим, а життєва дорога не по­винна бути порізаною.

Весільного рушника нікому чужому не показували, хіба тільки рідним у ха­ті, бо сторонній погляд вносить неба­жану енергетику. Існувало таїнство шлюбу. Рушник, на якому стояла пара наречених, молода ховала.

Традиційно вишивали нитками червоного та чорного кольорів. Пози­тивним змістом наділені й монохромні червоні рушники.

Найкраще зберігають енергетику шовкові нитки та вовняні. Гірше, але теж підходить для вишивання бавовня­на заполоч (відома нині як «муліне»). Зовсім не придатним для вишивки за енергетичним змістом виявилось син­тетичне волокно, наприклад, акрил.

Бажано, щоб на двох боках рушни­ка було 10 відмінностей. (10 - це Бо­жественна повнота, воно означає пов­ний шлях життя. Знак десятки складе­ний з одиниці, що означає Буття, та ну­ля, що виражає небуття. Тобто воно містить у собі Дух та Матерію).

Не можна вишивати в неділю та у релігійні свята.

Не дозволялось вишивати під час фози, грому.

Ніколи не бралися за вишивання зопалу, а спочатку роздумували, заспо­коювались.

Не можна прикрашати рушник ви­різуванням, мережкою - життя буде дірчасте.

Заборонялося весільні рушники ви­шивати вночі, бо в цей час, особливо з опівночі до трьох годин ночі, чаклують відьми.

Слід пильнувати за власним нас­троєм, вишивати рушник у доброму гу­морі, не допускаючи поганих думок.

Якщо ж під час роботи на вас находять негативні емоції - краще відкласти її на деякий час і повернутися до виши­вання тоді, коли настрій покращиться.

В процесі роботи годиться час від часу проказувати молитву або закли­нання, щоб злі вітри не принесли яко­гось лиха чи напасті.

Спершу потрібно вишивати пра­вий кінець весільного рушника - для нареченого, відповідно протилежний кінець рушника — жіночий — виши­вається останнім, на нього стає наре­чена. Щоб не сплутати на який бік ставати, потрібно зробити певні міт­ки на вишивці.

Коли відкладали роботу до наступ­ного дня, то не залишали полотно як- небудь, а акуратно його складали. Як­що залишити зім'ятим, то й доля так пі­де - не буде порядку.

У жодному разі під час роботи не можна думати про погане, сваритися чи лаятися. В подружнє життя потріб­но нести лише світлі та радісні думки.

Голки, якими вишивали, дуже ша­нували, а коли вони губились, то це вважалося недобрим знаком. Тими гол­ками, що починали вишивати, потріб­но і закінчувати роботу. Не варто їх ко­мусь позичати.

Коли закінчилася нитка в голці, то засиляли нову і тільки тоді втикали голку в полотно.

Вишивати весільного рушника пот­рібно охайно, не можна робити вузликів з виворітного боку, довгих протягувань нитки чи перехресних протягувань.

Вважається, що лицьова сторона для людей, а виворітна — для Бога. Перша відображає те, що ми робимо, а друга - те, що ми думаємо. То ж якщо виворіт неохайний, то й життя подруж­ньої пари буде лише на показ.

Дрібні огріхи не випорюють, ос­кільки життя не можна прожити без помилок.

Рушник вишивають з двох сторін, залишаючи центр білим. Це, по-перше, символізує потік Божого благосло­вення та чисте, світле життя, а по-друге, не можна ставати ногами на вишив­ку, особливо на райських птахів, якщо вони є на рушникові.

Нижню частину рушника бажано не торочити, а охайно підрубити або оздо­бити зв'язаним тачковим мереживом.

По закінченню вишивки готову ро­боту не прали, щоб зберегти енергети­ку рушника.

Рушник зберігали у скрученому вигляді, такий спосіб складання руш­

ника убезпечував надійний захист від негативної енергетики та злих сил.

Хочеться сподіватися, що дані реко­мендації принагідно будуть викорис­тані вишивальницями. Маємо щиру надію, що на Уманщині та на Україні загалом, серед молоді відродиться культура використання народного ви­шитого рушника у весільних обрядах, а подружня пара буде ставитися один до одного з повагою, любов'ю, терпін­ням, оберігати та бути розумними й поблажливими. Можливо тоді доля молодих сімей та країни, в цілому буде щасливою.

Наталія Мамчур,

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри української літератури та українознавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини