Вітаємо! Вітаємо!

Шановні відвідувачі!

На цьому сайті колективи ТОВ "Український Сувенір" та майстерні Український Одяг підготували добірку матеріалів про Українські Рушники. Ми намагатимемось регулярно поповнювати розділи з історії рушників, традицій, що пов'язані з цим унікальним для нашої країни оберегом. Також мі би хотіли запропонувати Вам фотогалерею сучасних та старовинних рушників, що було зібрано за довгі роки пошуку та відновлення мистецтва ткання та вишивання традиційних рушників.

 

 

Окремим розділом пропонуємо інформацію про Рушник Національної Єдності України, що сягає довжини у 9 метрів та вишивався на протязі 2 років. Участь у вишиванні цього оберега України прийняли понад 1300 вишивальниць з усіх регіонів України та діаспор США, Канади, Італії, Німеччини, Польщі та Румуніі.

Новини Новини

  • Записи

Опубліковувач Опубліковувач

Давні Рушники і їх Символіка

Велику роль у житті українського народу відігравали рушники, такі поширені в різних родинних церемоніях і обрядах: підчас сватання, весілля, похован­ня, закладання хати і на входини, зустрічі почесних гостей, наро­дження дитини. Мали вони сим­волічне значення і в оздобленні хати, оскільки в найдавніші часи виникла віра в їхні охоронні вла­стивості. Не менш важливу роль відігравала в обрядодіях, сімей­ному побуті хустка.

Цінна колекція рушників, хус­ток, зразків вишивок зберігаєть­ся в етнографічному зібранні Дні­пропетровського історичного му­зею. Переважну частину колекції складають тканини кінця XVIII- XIX ст. з Катеринославської, По­дільської, Полтавської, Чернігів­ської, Київської губерній.

Зібрання значно поповнилося в 1904 — 1905 рр., коли в зв'язку з підготовкою до XIII археоло­гічного з'їзду в Катеринославі за ініціативи Яворницького була ор­ганізована етнографічна експе­диція для дослідження і збиран­ня пам'яток у Катеринославській губернії. На запрошення Дмитра Івановича активну участь у ній взяв харківський етнограф В.О.Ба- бенко, який здобув для музею цінний матеріал і опублікував свої дослідження. Тоді ж, на ознаме­нування століття місцевої духов­ної семінарії, за рішенням Єпархі­ального з'їзду духівництва з бла­гословення єпископа Таганрозького і Катеринославського Симеона, Яворницький обстежив церкви губернії задля створення в музеї церковного відділу. У фонди по­трапили не тільки давні сакральні предмети, а й рушники, хустки, килими, запорозькі пояси. Багато творів українського народного шитва надійшло з власної колек­ції видатного українського живо­писця О.Г.Сластіона, з яким бага­то років товаришував і листував­ся Дмитро Яворницький. Сластіон робив замальовки пам'яток української старовини, зразків орнаменту, збирав етнографічні матеріали, в тому числі старо­винні запорозькі речі — для себе і для Яворницького. З часом, опи­нившись у скрутному становищі, М.О.Сластіон продав свою колек­цію в Катеринославський музей дешевше справжньої ціни, мов­ляв, тільки у Д.І.Яворницького во­ни і збережуться. Першу спробу систематизувати етнографічне зібрання Катеринославського — Дніпропетровського музею (в тому числі й колекцію рушників) зробив відомий український вче­ний Кравченко В.Г., який працю­вав у музеї в 1932-1933 рр. і під­готував рукописний каталог.

У цій збірці, крім українських, є рушники російські, грецькі, во­лоські, рушники й хустки весільні, поховальні, великодні. їх вишив­ки приваблюють своєрідністю і не­повторністю. Малюнки вража­ють зворушливою наївністю, ди­тячою безпосередністю в зо­браженні навколишнього світу — комах, птахів, звірів, фантастичних істот.

Привертає увагу рушник з до­мотканого полотна кінця XVIII — початку XIX ст., вишитий черво­ною заполоччю, на якому зобра­жено добовий рух Сонця навколо дерева світового, оточеного чу­дернацькими звірами, птахами з багатьма ніжками, зорями. Зна­ки Сонця (у вигляді свастик, ро­зеток, ромбів з променями, хре­стів у колі), Місяця, зірок (восьмикінцевих та інших) можна по­бачити на багатьох зразках ви­шивок та інших побутових пред­метах музейного зібрання — ках­лях, сволоках хат, деталях прядок, писанках.

Рушник із села Покров Катеринославської губернії. Перша половина XIX ст. Домоткане полотно, заполоч, рушниковий шов.

На багатьох весільних хустках, жіночих сорочках бачимо знаки засіяного зерном поля (ромбо-крапкові), що втілюють ідею родю­чості землі та жінки.

В одній з стародавніх колядок співають:

Над морем глибоким

Стоїть явір високий.

Іграй, море, іграй, море,

Радуйся, земле, вік до віку.

На тим яворі сиз орел сидить,

Сиз орел сидить да в воду гледить.

Саме ця колядка, можливо, надихнула вишивальницю руш­ника XIX ст., розшитого сірою, чер­воною, жовтою заполоччю, зобра­зити дерево життя зі знаком во­ди під ним; орел над верхівкою дерева як володар верхнього світу, правда перетворений на двоголову рептилію. Існує думка, що геральдичний двоголовий орел тотожний дуже давньому мі­фологічному образу, відомому ба­гатьом культурам — космогоніч­ному персонажу, якого вважали творцем землі, дерев, людей. Ві­рогідно, саме цим пояснюється поширеність цього образу у ви­шивці. Можливо тому двоголові орли на рушниках з колекції ДІМ мають вигляд оточених зорями космічних істот. Найцікавіший з них має реалістичне зображення на тулубі орла пташиного ембрі­она в яйці.

Мотиви дерева набувають у народній вишивці різних форм. Часом уява вишивальниць наді­ляла їх антропоморфними риса­ми. Так зображено дерева — ве­лике і маленьке — на рушнику середини XIX століття, розшитому червоною, жовтою, сірою заполоч­чю; вони оточені прямими хреста­ми, зорями, знаками зерна, па­ростками. В інших композиціях образ дерева світового поєдну­ється із зображенням жінки (Бо­гині) з піднятими догори руками та двоголового орла — гібридні образи.

Цікавий рушник з Чернігівщи­ни, вишитий білою прорізною гладдю з перевернутим відносно дерева життя геометризованим зображенням Богині в човні з головою-трикутником з хрестом на його верхівці, з птахами (або змі­ями) в піднятих руках. Дослідники вбачають у такому зображенні відгомони давніх уявлень про предка в жіночій статі. Назива­ють цей персонаж також Велика Матір природи, Мокоша, Рожа- ниця, Берегиня. Дійсний зміст цього образу губиться в глибині віків.

Звичайно, вишивальниці XVIII-XX століть не вкладали в своє шит­во первісного змісту старовин­них символів. "Ці оздоби й сим­воли вживав український народ, так як і старовинні пісні, колядки, веснянки, купальські тощо, — пи­сав Вадим Щербаківський. — Вживали їх, не питаючи пояснен­ня, лише тому, що "так годиться". Але вишивали, за старими зраз­ками стародавні мотиви, що збе­регли відгомони міфопоетичних уявлень про світ наших далеких предків. З цими давніми знаками була пов'язана віра в захист від ворожих сил, рясні врожаї, в чис­ленних нащадків, добробут, щас­тя.

Ірина ФОМЕНКО,
старший науковий працівник ДІМу